#невсеодно #вартознати #танеоднаковомені 

Ісус, відкривши уста, почав навчати їх: … Ви – сіль землі.

Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити?

Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди. 

Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. 

І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною,

лише на свічник, і воно світить усім у хаті. 

Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони,

бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі.

(Мт 5:13-16) 

Ми живемо у дуже непростому світі і часі, повному життєвих труднощів, все нових і нових викликів, на які не завжди знаємо як правильно реагувати. Часто людина, зустрічаючись з життєвими «хрестами», щоденними випробуваннями, хоче опустити руки, сховатися десь далеко і не мати жодних справ з ніким і з нічим. Всі ці ситуації часто доводять людину до розпуки, до зневіри, до розчарування і людина не хоче брати на себе жодних відповідальностей і ніяких зобов’язань. Такий стан людини можна порівняти з «осіннім» похмурим настроєм душі, з «хмарністю» і «дощовитістю», з короткочасним денним світлом, яке не допомагає розвіяти буденні сутінки душі.

Великою спокусою людини сьогодення є потрапити в такий стан апатії до всього і до всіх, зануритися в себе, сховатися в «інтернеті» чи соціальних мережах, жити своїм тихим, скромним життям і «хай там світ весь валиться». Така спокуса може закрастися до кожної спільноти людей – родини, колективу праці, товариства, до кожного монастиря, до кожної парафіяльної спільноти. І так, непомітно, будучи членами тої чи іншої спільноти, не беручи активної участі у житті та діяльності, стаємо чужими і не відчуваємо своєї приналежності, бо ж ми «сховалися», «затаїлися», а можливо й «заснули». А час теперішнього карантину неначе сприяє цьому і людина таким чином навіть заспокоює свою совість, що нібито все нормально.

ПРОДОВЖЕННЯ...

Консоль налагодження Joomla

Сесія

Інформація облікового запису

Використання пам'яті

Запити до бази даних