"Та не однаково мені,

Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені"
(Тарас Шевченко, "Мені однаково")

Сьогодні часто можна почути різного роду і на різні теми дискусії: що можна, а що не можна? Що є гріхом, а де немає гріха? Чи то добре чи то зле? Такі дискусії ведуться в домівках, на вулиці, за столом, у телевізійних шоу, а особливо в інтернеті, який витримує все. Відкриваючи свою сторінку у соціальній мережі Facebook, кожен зустрічається з автоматичним запитанням: Що у Вас на думці? Свої думки висловлюють діти, підлітки, молодь, дорослі і старші; свою позицію декларують люди освічені і не дуже, мислячі і заангажовані певними ідеологіями, бо ж кожен має право висловити свою думку, свою позицію, своє переконання. І як не дивно, люди останніми часами почали вважати себе експертами у всіх ділянках життя – у політиці, економіці, медицині і, звичайно, у церковних, релігійних питаннях.

І християни, як люди, які незважаючи на свою віру, залишаються членами суспільства, дуже часто стоять перед вибором, можна сказати, що постійно роблять вибір у тих чи інших речах. Інколи дуже важко розібратися в певних речах: чи можна, чи правильно, чи так добре і чи так думати чи казати є по-християнськи? Спосіб мислення сучасного світу накидає людині «незрозумілу» свободу, згідно якої кожен має право думати, говорити і чинити так, як він вважає правильно, а не так як є правильно об’єктивно, тобто кожен має «свою» правду.  Для певної категорії людей такий спосіб дуже і дуже підходить: думаю, кажу і роблю так, як я хочу, а не так як би мало бути чи як треба і чому мені хтось має накидати свою думку, позицію чи переконання. Біда в тому, що і християни підпадають під такий спосіб мислення і часто шукають причин, щоб оправдати ту чи іншу думку, позицію, переконання, ідею, які противляться Євангелію, християнському вченню Ісуса Христа чи вченню Церкви.

ПРОДОВЖЕННЯ...

Консоль налагодження Joomla

Сесія

Інформація облікового запису

Використання пам'яті

Запити до бази даних